Доля під знаком ОST

Історія людства знає безліч воєн. Але дві з них за масштабами руйнувань і людських втрат не мають рівних. Це Перша та Друга світові війни. Обидві пов’язані із XX століттям, обидві прийшли із Німеччини. Для України Пер­ша світова війна стала братовбивчою, а Друга принесла горе і страждання, величезні людські та матеріальні втрати.

Дійсною трагедією для нашої країни стало вивезення людей, у першу чер­гу молоді, на роботу в Німеччину. Всього було відправлено до Німеччини 2400 тис. громадян України. Запорізька об­ласть належить до тих регіонів, звідки було вивезено найбільшу кількість людей, а саме – 174 тис. Десятки тисяч із них загинули на чужині від виснаження, хво­роб і травматизму. Частина остарбайтерів, боячись репресій з боку радянської влади, не повернулася на Батьківщину після завершення війни.

Докотилася хвиля вербування в Рейх і до Веселівського району. За два ро­ки окупації, з 1941 по 1943рр., з району до Німеччини було вивезено 1286 юнаків і дівчат, із них 87 - з села Чкалове. 87 скалічених доль, чия юність пройшла у чужому краї.

Прикладом стійкості і трагізму є життя звичайної української жінки, на­шої землячки - Бригади (Крохмаль) Ольги Харитонівни.

Звістка про війну застала молоду дівчину, як і багатьох чкаловців, на колгоспній ниві. Мирну сільську працю перервала війна. Чоловіки із зброєю в руках пішли боронити Батьківщину, почалася евакуація техніки і колгоспної худоби. Селяни, які залишилися, збирали врожай, дбали про колгоспний інвентар, аж поки 18 вересня 1941 року до села не увірвалися німецькі солдати. З перших днів окупації місцеві мешканці відчули на собі, що таке «новий порядок». Фашисти розмістили у приміщенні школи комендатуру, до якої зобов’язали з'явитися всіх працездатних селян. На молодь влаштовували облави з метою відправки до Німеччини. Легальним способом уникнути вивезення було отримати медичну довідку про непридатність до праці. Люди вдавалися до витончених вигадок, аби тільки бути «невиліковно» хворими, іноді завдавали собі справді непоправних каліцтв. Усе йшло в хід, тільки б не їхати.

Спогади колишньої остарбайтерки Бригиди Ольги Харитонівни, мешканки с. Чкалове Веселівського району: «У селі молодь набирали п ’ять разів. Але мені чотири рази вдалося уникнути облави. Перший раз я заховалася у сусідів в пір’ї і подушках. І так пролежала кілька днів. Наступного разу порізала собі вени на руках. Втретє - порізала ноги лезом і натерла господарським милом. Ноги пухли, із ран цибеніла кров. Коли прийшла до комендатури, комісія мені сказала, що я заразна і можу заразити інших. Перед четвертою облавою я втекла до своєї тітки у село Верби (Херсонська область). Пробула у неї десять днів і повернулася додому. Із нашого села вивезли майже всіх парубків і дівчат. Жменька людей, яка залишилася, працювала в полі під наглядом поліцаїв. 5 вересня 1943р. я з дівчатами молотила жито, коли до нас під 'їхав комендант і наказав сідати в гарби. Замазаних і немитих, мене і ще чотирьох дівчат, відвезли до комендатури. Я просилася додому зайти, щоб перевдягатися, мене відпустили. Дома нікого не було, всі працювали у колгоспі. Залишила записку і пішла. О 17-ій годині відправили нас у селище Веселе. Зранку прийшли наші матері, принесли одяг, харчі. Прощання було довгим, всі плакали, тужили. Декого рідні бачили в останній раз».

Важливим етапом доставки робочої сили з окупованих територій в Рейх було транспортування. Як правило, із невеликих населених пунктів групу завербованих під охороною місцевих поліцаїв та жандармів супроводжували до районного центру або найближчої залізничної станції. Так і Ольгу Харитонівну разом з іншими дівчатами доправили гарбами до Кирилівки, посадили в потяг. Вагони без нар, без соломи. Доводилося сідати і лежати на підлозі, а до того ж вагони не були вичищені. Для справляння природних потреб - отвір у підлозі. Стояла нестерпна задуха, постійно мучила спрага (одне відро води на сотню людей у вагоні). Дехто не витримував, пробував тікати, але це було марною справою. Втікачів повертали, публічно катували, іноді розстрілювали, щоб іншим була наука.

Шанси на виживання в значній мірі залежали від того, куди робітник потрапив працювати: на державне виробництво, де умови праці й побуту були найгіршими, чи до сільського господарства, де було легше прохарчуватися. Робітники використовувалися переважно як підручна робоча сила на металургійних заводах та на підприємствах переробної і машинобудівної промисловості. З кожним днем визвольні війська наближалися до кордонів Німеччини, бомбардували основні промислові об’єкти країни. Коли були знищені всі заводи в Еслінгені, Ольгу разом із тисячею дівчат-остарбайтерок відвезли до Берліна. Тут вони працювали на заводі слюсарями. Починали роботу о 5-ій годині ранку, а пізно ввечері, о 20-ій годині, у супроводі наглядачів поверталися у табір для невільників із Сходу, в той час, коли французькі та бельгійські робітники мешкали на квартирах та в гуртожитках.

Харчувалися остарбайтери погано, у них був найменший продуктовий раціон порівняно з іншими іноземними робітниками. Щоденне меню складалося з ерзац-кави та шматка хліба від 250 г до 400 г (ранком, іноді ще й ввечері ) та літри «баланди з брюкви», яку навіть дуже голодній людині важко було їсти. До цього раціону раз на тиждень додався шматочок маргарину, цукру або сахарину. Ольга Харитонівна згадувала цей період свого життя, як час постійного недоїдання.

Поряд із постійним голодом ще одним джерелом страждань остарбайтерів стала нестача одягу та взуття. «Коли йшли з роботи, то було видно, що ми старці, порівнюючи з німцями, - так оцінює своє становище Ольга Харитонівна. - У гарні сукні нас одягали, коли фотографували. І ці фото ми надсилали своїм рідним, щоб вони думали, як добре нам у Німеччині живеться.»

Погані умови проживання, недостатнє харчування, важка праця, катастрофічний санітарно-гігієнічний стан у таборах, розповсюдження різноманітних паразитів і шкідників призводили до того, що серед остарбайтерів зафіксований найбільший відсоток (порівняно з іншими іноземцями) травматизму й смертності від інфекційних хвороб та виснаження.

« Як і інші дівчата з нашого заводу, я заробляла на місяць п ’ять марок. На ці гроші купляла конверти і писала рідним. Не дозволялося повідомляти батьків про наші муки тут, тому вони тільки здогадувалися, як нам живеться. Писали в листах вірші, складені дівчатами. Плачемо і пишемо. Так додому хотілося. Ми цю тугу у віршах виплакували». - згадувала Бригада О.Х.

На заключному етапі війни табір, в якому перебувала Ольга Харитонівна, не раз піддавався бомбардуванню авіації союзників. Одного ранку дівчата прокинулися в порожньому таборі - фашисти втекли від наступаючих англо- американських військ. Звільнені остарбайтерки пішли по селах шукати роботу, щоб якось прогодуватися.

25 листопада 1945р. Бригада О.Х. повернулася додому. Повернулася у своє село, а тут знову біда - голод. Доводилося їсти лободу, хліб із тирсою. У колгоспі працювали до виснаження. Роботи не боялася, за всяку бралася. Дуже образливо було, бо земляки скоса дивилися, хоча я і не добровільно поїхала до Німеччини (а були і такі), та все ж в очах односельців залишалася зрадницею. Там, на чужині, наслухалися образ. «Русіш швайн» - німці називали, і свої з ненавистю дивилися. Багато хто і не зізнавався, що у німців був.

Важкі випробування, знущання, голод та звірство фашистів не змогли здолати у колишніх остарбайтерів жагу до життя. Ольга Харитонівна присвятила себе вихованню дітей, онуків, правнуків. Працьовита і дбайлива господарка, любляча дружина, мати, бабуся й прабабуся. Біль в її серці жив до останніх її днів.

(Статтю підготовлено за матеріалом роботи – переможця обласного конкурсу «Твої герої, Запорізький край», керівник вчитель історії та права КЗ «Чкаловська ЗОШ І-ІІІ ступенів» Лариса Адамян)

Секретар сільської ради Ірина БАБИЧ

https://chkalovska-gromada.gov.ua/news/1588858061/ 

Зустріч із остарбайтером

Великою бідою для нашої країни в роки Другої світової війни було вивезення людей, у першу чергу молоді, на примусові роботи до Німеччини. Майже кожна українська родина зазнала лиха трудових депортацій. За два роки окупації, з 1941 по 1943 рр., з Веселівського району було вивезено 1286 юнаків і дівчат, із них 87 – з нашого рідного села Чкалове. 87 скалічених доль, чия юність пройшла у чужому краї.

Прикладом стійкості і героїзму є життя звичайної жінки, нашої землячки, колишньої остарбайтерки Бригиди Ольги Харитонівни. Про жахливі часи нацистської неволі і дотепер згадує із сльозами на очах і тугою в серці. Вижити допомогла молодість та далека духовна підтримка рідних, які залишилися чекати свою доньку на Батьківщині.

Напередодні Дня Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні учні 5-го класу КЗ «Чкаловська ЗОШ І-ІІІ ступенів» разом із вчителем історії Адамян Л.І. відвідали Бригиду О.Х., привітали її із святом, подарували малюнки, квіти, солодощі.

Ольга Харитонівна розповіла учням про нелюдські випробування, голод та знущання, які довелося їй пережити на чужині та у повоєнні роки, вже вдома, бо таких, як вона, колишніх остарбайтерів, влада переслідувала, відправляла на важку працю.

Бригида О.Х. побажала дітям пам'ятати про великий подвиг нашого народу, і, саме головне - берегти мир на рідній землі, бути дружніми, товариськими.

Біль у серці цієї доброї і дбайливої жінки живе і сьогодні. Часто згадує колишніх подруг, з якими довелося працювати у різних містах Третього Рейху, переглядає старі фото, листи з неволі. Тільки біль і пам'ять дали сили цій жінці створити своє життя таким, яким воно є зараз – довгим і щасливим.

Адамян Л., вчитель історії КЗ «Чкаловська ЗОШ І-ІІІ ступенів»

https://chkalovska-gromada.gov.ua/news/1525783923/ 

Воспоминания остарбайтера

Автобиография  Евтушенко Ивана Филипповича (посилання)

Родился в 1905 г. в с. Чкаловке Веселовского района Запорожской области. Тут же проживал до 1934 года. До 13 лет жил с отцом и матерью, после чего в 1918 г. отец и мать померли, я остался сиротой. В 1922 году начал работать  на щоденних работах в бувшой комуне Авангард Елизаветского сельсовета по 1925 г. 

С 1925 по 1929 работал по зажиточным гражданам, которые мне обрабатывали землю лошадями,  а я отрабатывал физическим трудом. В Красной Армии не служил, имел льготы. В 1929 году организовалась спилка, оброблялы землю, в которую я вступил членом до полной коллективизации, и перешел в артель "8 Березня". В артеле "8 Березня" работал на рядовых работах до 1934 года, мая месяца.

10 числа уехал я в Крым г. Симферополь, где и поступил на работу в приемке НКВД на должность восп.... и работал до 2 октября 1941 года.

С 2 октября 1941 был мобилизован на копку окопов, и копал до зайняття г. Симферополя немцами. В период оккупации проживал в г. Симферополе до января месяца 1942 г.

В 1942 г. в августе месяце приехал в с. Чкалово, где и прожил до мая месяца 1942 года. Работал в колхозе "8 Березня" на рядовых работах . В мае месяце 5 числа под нажимом Немецких властей я уехал добровольно в Германию на каторгу, где и работал в одном из лагерей, под названием  цар Тарукин?. Работу выполняли в шахтах под землей до освобождения союзников американцев 22 марта 1945 года 

Автобиография гр. Симоненко Мария С. 

(посилання)

Родилась в 1915 г.  в селе Гавриловка Веселовского района Запорожской области. Проживала в селе Гавриловка до 1932 года. С 1932 по 1934 г.работала в совхозе имени Сталина Запорожской области.

С 1934 по 1938 г. работала в селе Гавриловка. С 1939 по 1940 работала в городе Симферополе. С 1940 по 1942 в Гавриловке.

В 1942-ом взяли меня немцы, везли замкнутых, кушать давали 200 грамм хлеба й 1 брукви. На работу нас водили полицаи, замыкали в бараках, чтобы мы не убежали, били нас.

Отец мой был хлебороб и помер в 1929 году. Муж мой – в Красной Армии и жил с вдвоем с мамой, мать уже старая нетрудоспособная.

Симоненко Мария

В Запорізькому державному обласному архіві у фонді Р-1675 (Хронологічної довідки важливих подій, що відбувались у роки тимчасової німецько-фашистської окупації на території Веселівського району) був знайдений наступний список репатріантів

Список угнанных в Германию на каторжные работы людей по Веселовскому р-ну Запорожской области (Чкаловский сельсовет).
ФИО - год рождения - когда был(а) угнан(а)

1. Пугач Мария Григорьевна 1916 1942

2. Крахмаль Ольга Харитовна 1923 1942

3. Замковый Савва 1924 1942

4. Кривко Елизавета Якимовна 1925 1942

5. Кривко Федосия Якимовна 1922 1942

6. Середа Варвара Марковна 1925 1942

7. Кривко Татьяна Петровна 1926 1942

8. Цебер Нилина Антоновна 1926 1942

9. Еременко Генадий Васильевич 1925 1942

10. Шкиндер Степан Николаевич 1924 1942

11. Литвиненко Дарья Денисовна 1926 1942

12. Мищенко Миля Трофимович 1921 1942

13. Литвиненко Иван Денисович 1926 1942

14. Жадик Татьяна Григорьевна 1921 1942

15. Симоненко Вера Павловна 1923 1942

16. Таранец Филипп Герасимович 1924 1942

17. Таранец Татьяна Герасимовна 1925 1942

18. Замкова Поля Андреевна 1926 1942

19. Мищенко Иван Савельевич 1925 1943

20. Шеховцева Вера Федоровна 1919 1942

21. Шеховцева Любовь Федоровна 1923 1942

22. Шмыголь Григорий Алексеевич 1925 1943

23. Шмыголь Надежда Алексеевна 1922 1942

24. Куванченко Александр А. 1913 1943

25. Король Анна Лаврентьевна 1924 1943

26. Перемитько Иван Иванович 1925 1942

27. Романенко Любовь Захаровна 1922 1942

28. Ватох Ольга Ивановна 1924 1943

29. Ватох Пелагея Ивановна 1926 1942

30. Еременко Ольга Митрофановна 1925 1942

31. Ельцов Владимир 1919 1942

32. Мыкало Петр Федорович 1925 1942

33. Бидная София Макаровна 1925 1942

34. Ярославская Ольга Макаровна 1925 1942

35. Александров Федор 1921 1942

36. Бехтер Клавдия Нефод. 1921 1942

37. Бехтир Василий Илькович 1924 1942

38. Бехтир Надежда Демидовна 1924 1942

39. Бабич Мария Федоровна 1921 1942

40. Поправка Александра А. 1925 1943

41. Любарский А. Фом. 1924 1943

42. Мищенко Мелания Ром. 1925

43. Назаренко Анна Лавр. 1923 1943

44. Назаренко Татьяна М. 1925 1943

45. Пугач Петр Петрович 1924 1942

46. Ребристая Надежда Е. 1924 1942

47. Скороход Евдокия Даниловна 1925 1942

48. Тимошенко Иван Алексеевич 1924 1942

49. Заяц Мария Борисовна 1914 1942

50. Полякова Наталья Павловна 1925 1943

51. Шкиндер Татьяна Павловна 1926 1942

52. Памошкина Клавдия Гурьев. 1923 1942

53. Памошкина Александра  Гур. 1925 1943

54. Емец Анна Михайловна 1924 1943

55. Касярум Евдокия Никитовна 1919 1942

56. Касярум Григорий Ник. 1924 1943

57. Замковая Меланья Игнатьевна 1917 1943

58. Можай Петр Иванович 1923 1942

59. Найден Мария Дмитриевна 1915 1942

60. Цебер Мария Ф. 1923 1942

61. Крывко Мария Федос. 1925 1942

62. Шкиндер Екатерина Яков. 1923 1942

63. Каменев Михаил Кириллович 1921 1943

64. Таранец Василий Иванович 1922 1942

65. Таранец Мария Ивановна 1925 1942

66. Стовбур Татьяна Афанасьевна 1917 1942

67. Назаренко Иван Иванович 1922 1942

68. Замковая Дарья Иосифовна 1922 1942

69. Стовбур Меланья Яков. 1911 1942

70. Чирко Петр Иванович 1925 1942

71. Поправка Мария Дмитриевна 1909 1942

72. Цебер Мария Трофимовна 1921 1942

73. Цебер Мария Федотовна 1912 1942

74. Стовбур Мария Аким. 1925 1942

75. Король Мария Лазаревна 1924 1942

76. Левадна Анна Николаевна 1922 1942

77. Замковой Григорий Андреевич 1922 1942

78. Орел Аким Константинович 1921 1942

79. Кривко Анна Прок. 1921 1942

80. Бригида Василий Григорьевич 1925 1942

81. Бригида Татьяна Федоровна 1914 1942

82. Нетреба Иван Юхимович 1925 1942

83. Безуглая Вера Александровна 1918 1942

84. Левадний Иван Трофимович 1922 1942

85. Кривко Мария Дмитриевна 1921 1942

86. Мищенко Мар. Ф. 1922 1942

87. Назаренко Пелагея Андреевна 1923 1942