Харенко Михайло Михайлович

Назад до розділу "Люди"

УЧИТЕЛЬ – ЦЕ СТАН ДУШІ, СПОСІБ ЖИТТЯ

«Школа – другий дім»,  - ми часто чуємо цю фразу. І це дійсно так. Вчителі і учні проводять у ній значну частину свого часу. Школа для кожної людини це щось особисте.  Для когось - це будинок, для когось – друзі, а деякі в ній просто вчаться. Невід'ємною  її частиною  є вчителі і учні. У кожного педагога  є свій улюблений учень, а в учня – учитель.

Не знаю чому, але саме в ці вересневі дні я часто згадую вчителів, які вже пішли з життя. Харенко Михайло Михайлович – вчитель фізкультури, світла людина. Про нього можна говорити без упину.  Він суворий і добрий, з будь - якої ситуації виходив із хорошим настроєм і посмішкою, і ніколи не «виходив із себе», завжди знаходив компроміс.

Народився Харенко М.М. 25 грудня 1943 року в селі Зелений Гай.

Ріс без батька, який був призваний до війська в 1941 році і загинув навесні   1944 року.  До школи проживав із дідусем і бабусею Попковими. Багато часу проводив у с. Пушкіно в сім'ї Харенків. Ця родина була багатодітною та Мішу радо вітали у ній ,бо він був добрим і слухняним хлопчиком.

До 1-го класу пішов у Чкаловську ЗОШ, бо мама проживала у цьому селі, однак кожного вихідного, пішки, Михайлик  ішов у гості до дідуся і бабусі. Ті роки були нелегкими для всіх. Як більшість дітей того часу,  Михайло Михайлович під час канікул працював у колгоспі причеплювачем . З дитячих років  любив займатися спортом : високий, підтягнутий,  він був одним із кращих спортсменів військової частини, де проходив службу.

Свою трудову діяльність на посаді вчителя фізкультури Михайло Михайлович розпочав у Чкаловській СШ №3, де не було спортивного залу, але були діти з великим бажанням займатись спортом,  і був учитель, який підтримував це бажання. В нашій школі було все для занять спортом.

Уявіть собі, що на кожного учня було придбано ковзани, а біля школи облаштовано ковзанку, яка була найулюбленішим місцем дітей взимку. А скільки радощів дітлахам приносило заняття на лижах, в інших школах учні навіть не мріяли про таке! На території школи були обладнані волейбольна, футбольна, гандбольна площадки, смуга перешкод . І за цим всім цим стояв закоханий у свою справу вчитель фізкультури Михайло Михайлович Харенко.

У 1982 році відкрито нове приміщення Чкаловської  школи з великим, світлим спортивним залом. І знову Михайло Михайлович попереду всіх. У спортивному залі звичайної сільської школи з’являється батут і тренажерний  клас. А скільки цікавих екскурсій організовано Михайлом  Михайловичем! Традиційно кожної осені під його керівництвом на велосипедах ми відправлялись до ЗЗРК.

Михайло Михайлович мав прекрасний талант тренера. Шкільні команди футболістів, гандболістів, з легкої атлетики були постійними переможцями ройонних змагань. 

Крім організаторських здібностей Михайло Михайлович мав неабиякий талант до слова. Він так цікаво розповідав про спорт, про спортсменів, що навіть найлінивіші проймалися його розповідями і починали займатися спортом. Йому було притаманне почуття гумору. Він міг із звичайної шкільної пригоди зробити розповідь водночас і смішну, і повчальну.  Михайло Михайлович був цікавим і як класний керівник ,  був добрим до всіх, вмів знайти підхід до кожного учня, знаходив спільну мову з батьками школярів.

       А ще, коли говорити про  Михайла Михайловича, то ніяк не можна його уявити без Тетяни Іванівни, його вірної супутниці в житті, першої і останньої любові. Це подружжя ніби створене один для одного. Обоє добрі, веселі, закохані в свою професію, тільки , на жаль,  Михайло Михайлович

так рано пішов із життя. Та з якою любов’ю згадують про нього найрідніші люди - син Валерій , внуки Маргарита та Віта, якими тепер живе Тетяна Іванівна.

Михайло Михайлович поспішав жити, ніби  відчував, що доля відміряла йому зовсім мало часу на землі. Уроки фізкультури, спортивна секція, підготовка до спортивних змагань, класне керівництво… Ніби знаючи, що все це не надовго, знімав все на фото. Це було його хобі. Можливо, завдяки захопленню Михайла Михайловича, на фото збереглися історичні події нашого села : початок будівництва школи, Будинку культури, не говорячи вже про фото шкільного життя.

       Людина живе доти, допоки живе пам’ять про неї. Старше покоління випускників, педагогів нашої школи на вечорах зустрічі завжди з теплотою згадують про Михайла Михайловича  як про добру, світлу людину.