Левадня Варвара Василівна

З першого погляду про неї можна було сказати «залізна леді», але близькі люди знали про її доброту, ніжність та вразливість. Ці слова про Левадну Варвару Василівну, лідерку місцевого самоврядування, гарну матір та господиню, уважну людину і щиру колегу. Не хоче рука писати про неї у минулому часі, але опис її життя - то палітра кольорів, які змінювалися від світлих кольорів до темних та навпаки

Варвара Василівна - корінна жителька села Чкалове. Народилася 24 червня 1945 року у простій сільській родині. Як усі тогочасні діти, вона закінчила 10 класів Чакловської середньої школи, а після навчання постала вибором професії. Вона, молода активістка, уміла організувати дітей і молодь, тому одразу після школи влаштувалася працювати старшою піонервожатою у Гоголівській восьмирічній школі. В ті часи стрімкої розбудови країни в колгоспах цінували кожного свого мешканця, тому покликали на роботу до свого рідного села. Так Варвара Василівна влаштувалася працювати у колгосп імені Чкалова на посаду секретарки. Керівництво колгоспу оцінило її відповідальність, чесність та точність. Вже будучи на заслуженому відпочинку, продовжувала відстоювати інтереси громади, висловлювати свою думку. Її обрали депутатом Веселівської районної ради одного скликання та депутатом Чкаловської сільської ради двох скликань.

Незважаючи на те, що Варвара Василівна повсякденно віддавала всю себе роботі, виконала вона і головне своє призвання - стала дружиною і матір’ю двох дітей. У 1969 році створила власну сім’ю, разом з чоловіком народили та виховали доньку та сина. Доля не дуже була ласкава до Варвари Василівни: у 1980 році помер чоловік, залишивши її вдовою у 35 років. Але це не підкосило Варвару Василівну, вона набралася мужності і самостійно виростила дітей, дала їм освіту, допомогла влаштуватися у житті.

За плечима Варвари Василівни залишилися більше 37 років праці. За довгі роки роботи вона заслужила авторитет і повагу серед районного керівництва, колег та односельців. Завжди активна, справедлива, прямолінійна, мала свою життєву позицію вона не була байдужою до чужого горя, завжди вміла знайти спільну мову з будь-ким, знаходила індивідуальний підхід до кожного, за що її лагідно називали «Варечка».

Впродовж трудової діяльності Варвара Василівна підтвердила високе звання і покликання - працювати з людьми і заради людей.

Пам’ятаємо і любимо її за уважне ставлення до односельців, за щире бажання почути і допомогти кожному, хто цього потребував.

Пам’ять... Це єдине, що нам лишається. Говорять, що хоча б одна людина на земній кулі згадає про померлого, то він живе, він не вмирає. А у Варвари Василівни так багато родичів, друзів, товаришів, колег, що жити і жити...

Ірина БАБИЧ