13 листопада 2018 року на 81-му році життя зупинилося серце Почесного громадянина смт Веселе, ветерана педагогічної праці, яка виховала не одне покоління учнів, вчителів та керівників навчальних закладів Демидченко-Маслюк Лариси Василівни

Лариса Василівна  народилася 4 листопада 1937 року в с. Кульчіївці, Кам’янець-Подільського   району, Хмельницької області. 48 років свого життя присвятила роботі на освітянській ниві. Розпочала свій педагогічний шлях у 1959 році, працюючи вчителем фізики у Чкаловській середній школі.

В період з 1966 року по 1982 рік – стала завідувачем районного методичного кабінету Веселівського відділу освіти.

Її серце постійно прагнуло до школи, до дітей.

З 1982 року вона працювала директором Веселівської середньої  школи          № 1, а з 1986 року - була заступником директора з навчально-виховної роботи у Веселівській середній школі № 2. У 1993 році її трудовий шлях продовжився у Веселівському ПТУ № 60.

Лариса Василівна була висококваліфікованим керівником та вчителем, разом зі своїми колегами доклала немало зусиль до відкриття Веселівської районної гімназії.

З відкриттям нового навчального закладу працювала заступником директора  з наукової роботи Веселівської районної гімназії.

Закінчила свою трудову діяльність в 2007 році вчителем фізики в цьому ж навчальному закладі.

Займаючи активну позицію протягом життя, навіть після виходу на заслужений відпочинок Лариса Василівна залишалася невтомним працівником, яка не стояла осторонь проблем Веселівської селищної територіальної громади. 

За плідну педагогічну працю, за безмежну любов до дітей вона нагороджена численними грамотами та дипломами, їй присвоєно звання «Відмінник народної освіти»; за успіхи у вихованні підростаючого покоління нагороджена орденом «Знак пошани».

Лариса Василівна нагороджена медаллю Веселівської селищної ради «За заслуги перед громадою селища», в 2017 році їй присвоєно звання «Почесний громадянин смт Веселе».

Така людина, як Лариса Василівна, варта того, щоб усі ми пишалися нею, пам’ятали про її видатне життя вічно.

Ми поділяємо гіркоту та біль непоправної втрати рідних та близьких цієї поважної громадянки нашого селища.

Світла пам'ять про Ларису Василівну Демидченко-Маслюк залишиться назавжди в наших серцях.

Селищний голова, депутатський корпус, виконавчий комітет, колектив Веселівської селищної ради, активісти та почесні мешканці нашої громади:

Масліч В.М.                     Баша О.А.                    Козаченко В.В.

Орел В.П.                         Зубов О.Г.                    Роляк В.Г.

Кузмінов П.М.                 Ляхов Ю.В.                  Фазлієва Е.У.

Христич К.О.                   Лисоконь О.П.                 

Борисенко М.Т.               Пекло І.В.                            

Бєліков В.                         Матвєєва Л.С.

https://veselivska-gromada.gov.ua/news/1542193240/

Талановитий вчитель, поважний народний діяч - Демидченко-Маслюк Лариса Василівна.

Лише той Учитель, хто живе так, як  навчає.                                             Г.Сковорода

На передодні  дня вчителя вихованці гуртка «Юні екскурсоводи-краєзнавці» ПКЗ «БДЮТ»  зустрілися з почесним  вчителям  Веселого: Демидченко-Маслюк Ларисою Василівною. Вона розповіла гуртківцям  про своє життя.

      Народилася Лариса Василівна 4 листопада 1937 року в селі Кульчиївка Кам’янець-Подільського району, Хмельницької області. Початок її біографії мало чим відрізняється від біографії її однолітків: роки дитинства були опалені страшним полум’ям Другої світової війни, а також тяжкими післявоєнними роками.

    Навчання вона розпочала у місті Кам’янець-Подільський, а вже середню освіту здобула у місті Ужгород Закарпатської області, куди переїхала її родина.   У 1954 році вона закінчила десятирічку,та вступила до Ужгородського державного університету на фізико-математичний факультет.  В 1959 році дипломований фахівець, за направленням, приїхала до нашого степового Таврійського краю, який зачарував молоду дівчину своєю красою, зовсім іншою, від тієї, серед якої вона виросла. ЇЇ перший урок відбувся у 1959 році в нашому Веселівському районі у Чкаловській середній школі. Для молодого фахівця – це був ніби екзамен, який вона витримала з гідністю.

 Уроки фізики, точної і здається для багатьох «сухої» дисципліни, Лариса Василівна перетворювала в справжню подорож по сторінках підручників, яка супроводжувалася поетичними п’ятихвилинками. Діти, затамувавши подих, слухали поетичні рядки Е.Асадова, вірші якого були улюбленими для Лариси Василівни та її власні поезії. Про таких людей, як Л.В.Демидченко, кажуть – фізик-лірик.

        ЇЇ вихованці відрізнялися глибокими і міцними знаннями, перемагали на олімпіадах по предмету. І найкращий показник педагогічного таланту – це п’ять вчителів фізики Веселівського району – її випускники.

      Працювала у Веселівській СШ№2, завідуючим методичним кабінетом районного відділу народної освіти, 16 років директором Веселівської СШ№1,  32 заступником директора ПТУ№60, з 1993 року від дня відкриття Веселівської районної гімназії – заступником директора.

     Лариса Василівна мала великий талант педагога, високий професіоналізм та вміння працювати, як з учительським , так і з учнівським колективами, а також користувалася повагою серед батьків. Лариса Василівна була яскравим взірцем для молодих колег. Свідоцтвом її високого покликання є сотні листів від колишніх випускників, радісні зустрічі та слова великої вдячності і незабутньої пам’яті.

       Самовіддана праця Л.В.Демидченко-Маслюк гідно пошанована державою. Вона нагороджена орденом «Знак Пошани», медалями «За трудову доблесть», «За заслуги перед громадою селища» . Лариса Василівна була делегатом Всесоюзного з’їзду вчителів, який відбувся в м. Москва в 1978 році.

   Свого часу Лариса Василівна серйозно займалася спортом, починаючи зі студентських років-була капітаном університетської команди з волейболу. А потім капітаном обласної команди з цього ж виду спорту. Пізніше, вже мешкаючи в нашому районі, захищала честь на обласних змаганнях з волейболу і легкої атлетики (метання диску та штовхання ядра).

 Багато років Лариса Василівна була депутатом селищної ради і приймала активну участь в житті селища.

     Любов до людей, вміння вислухати їх, спонукало її після виходу на заслужений відпочинок займатися понад 15 років громадською роботою. Вона є беззмінним секретарем районної ветеранської організації, багато сил і енергії віддає в вирішенні питань соціального захисту ветеранів війни і праці.

 Багата біографія Лариси Василівни. Вона відбулася як вчитель з великої літери. ЇЇ поважають як людину. Все, чому навчило її життя, вона передала своїм дітям і онукам, для яких вона стала люблячою матусею і лагідною бабусею.

       На прикінці зустричі гуртківці привітали Ларису Василівну з Днем вчителя подарували квіти та поробку зроблену руками  вихованців ПКЗ «БДЮТ».

Бажаємо здоров'я, добра, довголіття,
Хай вистачить щастя на ціле століття!
 

Статтю підготували  вихованці гуртка «Юні екскурсоводи-краєзнавці» ПКЗ «БДЮТ»: Коротиш Аріана, Лісовик Вікторія, Кириченко Юлія. 

https://veselivska-gromada.gov.ua/news/1538460618/

В 1959 році дипломований фахівець, за направленням,

приїхала до нашого степового Таврійського краю, який зачарував молоду дівчину своєю красою, зовсім іншою, від тієї, серед якої вона виросла.

ЇЇ перший урок відбувся у 1959 році в нашому Веселівському районі у Чкаловській середній школі. Для молодого фахівця – це був ніби екзамен, який вона витримала з гідністю.

Уроки фізики, точної і здається для багатьох «сухої» дисципліни,

Лариса Василівна перетворювала в справжню подорож по сторінках підручників, яка супроводжувалася поетичними п’ятихвилинками.

Діти, затамувавши подих, слухали поетичні рядки Е.Асадова, вірші якого були улюбленими для Лариси Василівни та її власні поезії. Про таких людей, як Л.В.Демидченко, кажуть – фізик-лірик.

ЇЇ вихованці відрізнялися глибокими і міцними знаннями, перемагали на олімпіадах по предмету. І найкращий показник педагогічного таланту – це п’ять вчителів фізики Веселівського району – її випускники.

Працювала у Веселівській СШ№2, завідуючим методичним кабінетом районного відділу народної освіти, 16 років директором Веселівської СШ№1, заступником директора ПТУ№60, з 1993 року від дня відкриття Веселівської

районної гімназії – заступником директора.

Цикл віршів присвячених школі розкриває її справжню любов до своєї професії, зокрема, «Зустріч з випускниками Чкаловської СШ», «Ночной разговор», «Выпускникам».

Ольга Макаренко

Лариса Василівна з'явилася в нашому селі (Чкалове), ще мабудь на початку 60років. Молода, гарна, активна під її керівництвом проходили всі культурно масові заходи в нашій школі.всі смотри ...любила дітвора, колеги поважали. Вона в нашому селі зустріла свою любов, Демидченка Анатолія, народили сина. Дуже поважали її веселу, добру, порядну,  прекрасну жінку. А потім вони виїхали в Веселе і ми завжди гордились її досягненнями.

з книги "Поетичні перлини Веселівщини"

Добра, мудра, чудова, глибоко порядна, чуйна, безкорислива, скромна – всі ці слова про Ларису Василівну Демидченко-Маслюк, яку знають добре всі мешканці Веселівського району та нашого селища. Як то кажуть у народі, життя прожити - не поле перейти. І дійсно, складною і в той же час цікавою склалася доля цієї чарівної та енергійної жінки. Народилася Лариса Василівна 4 листопада 1937 року в селі Кульчиївка Кам’янець-Подільського району, Хмельницької області. Початок її біографії мало чим відрізняється від біографії її однолітків: роки дитинства були опалені страшним полум’ям Другої світової війни, а також тяжкими післявоєнними роками. Навчання дівчина розпочала у місті Кам’янець-Подільський, а вже середню освіту здобула у місті Ужгород Закарпатської області, куди переїхала її родина. Вже в той час у Лариси була заповітна мрія: стати вчителем. Тому, коли в 1954 році вона закінчила десятирічку, питання вибору подальшого життєвого шляху було вирішено остаточно. Давня мрія привела випускницю школи до Ужгородського державного університету. Успішно складено екзамени на фізико-математичний факультет. ЇЇ радості не було меж. Але в турботах швидко спливали університетські будні. В 1959 році дипломований фахівець, за направленням, приїхала до нашого степового Таврійського краю, який зачарував молоду дівчину своєю красою, зовсім іншою, від тієї, серед якої вона виросла. ЇЇ перший урок відбувся у 1959 році в нашому Веселівському районі у Чкаловській середній школі. Для молодого фахівця – це був ніби екзамен, який вона витримала з гідністю. Уроки фізики, точної і здається для багатьох «сухої» дисципліни, Лариса Василівна перетворювала в справжню подорож по сторінках підручників, яка супроводжувалася поетичними п’ятихвилинками. Діти, затамувавши подих, слухали поетичні рядки Е.Асадова, вірші якого були улюбленими для Лариси Василівни та її власні поезії. Про таких людей, як Л.В.Демидченко, кажуть – фізик-лірик. ЇЇ вихованці відрізнялися глибокими і міцними знаннями, перемагали на олімпіадах по предмету. І найкращий показник педагогічного таланту – це п’ять вчителів фізики Веселівського району – її випускники. Працювала у Веселівській СШ№2, завідуючим методичним кабінетом районного відділу народної освіти, 16 років директором Веселівської СШ№1, заступником директора ПТУ№60, з 1993 року від дня відкриття Веселівської районної гімназії – заступником директора. Лариса Василівна мала великий талант педагога, високий професіоналізм та вміння працювати, як з учительським , так і з учнівським колективами, а також користувалася повагою серед батьків. Лариса Василівна була яскравим взірцем для молодих колег. Свідоцтвом її високого покликання є сотні листів від колишніх випускників, радісні зустрічі та слова великої вдячності і незабутньої пам’яті. Самовіддана праця Л.В.Демидченко-Маслюк гідно пошанована державою. Вона нагороджена орденом «Знак Пошани», медаллю «За трудову доблесть». Лариса Василівна була делегатом Всесоюзного з’їзду вчителів, який відбувся в м. Москва в 1978 році. У чому ж секрет її молодості? Мабуть в оптимізмі і працелюбності в усьому. Свого часу Лариса Василівна серйозно займалася спортом , починаючи зі студентських років-була капітаном університетської команди з волейболу. А потім капітаном обласної команди з цього ж виду спорту. Пізніше, вже мешкаючи в нашому районі, захищала честь на обласних змаганнях з волейболу і легкої атлетики (метання диску та штовхання ядра). Багато років Лариса Василівна була депутатом селищної ради і приймала активну участь в житті селища. Любов до людей, вміння вислухати їх, спонукало її після виходу на заслужений відпочинок займатися понад 15 років громадською роботою. Вона є беззмінним секретарем районної ветеранської організації, багато сил і енергії віддає в вирішенні питань соціального захисту ветеранів війни і праці. Багата біографія Лариси Василівни. Вона відбулася як вчитель з великої літери. ЇЇ поважають як людину. Все, чому навчило її життя, вона передала своїм дітям і онукам, для яких вона стала люблячою матусею і лагідною бабусею. Все, що пережила, Лариса Василівна вилила в поетичні рядки. ЇЇ вірші треба сприймати в контексті її долі. Ніжною любов’ю до отчого краю пройняті рядки вірша «Зустріч з дитинством». Цикл віршів присвячених школі розкриває її справжню любов до своєї професії, зокрема, «Зустріч з випускниками Чкаловської СШ», «Ночной разговор», «Выпускникам». Зігрівають серця рідних і близьких поетичні рядки віршів присвячених їм, а саме «Доню, тобі уже сорок…», «День народження», «Сыну», «Внуку Толику». Душевним теплом сповнена поезія, присвячена друзям та колегам по роботі: 

Хорошо, когда рядом подруга… К ней бежишь со слезой и улыбкой. И хотя на душе была вьюга, Она тут же становится зыбкой. Кохання – одна із головних і в той же час трагічних мотивів творчості Л.В.Демидченко-Маслюк. Було перше велике кохання, була радість сімейного життя. Але доля розпорядилася по-своєму. Ще зовсім молодим захворів чоловік Анатолій… і не стало люблячого татуся і коханого чоловіка: 

З днем народження милий, з днем народження любий, 

З днем народження втрачене щастя моє. 

Шлю вітання тобі з того світу по той бік 

Хоч не знаю, почуєш ти звідти мене. 

Чи почуєш мене, чи проймешся печаллю, 

Що всі роки в душі і у серці моїм. 

Ти пішов молодим, тебе роки не старять. 

Вічно будеш для нас ти красивим таким. 

Кажуть, бачите нас ви усіх з піднебесся, 

«Живите» нашим болем, нашим буттям. 

Краще було б, якби ти воскрес і підвівся, 

З нами був все подальше щасливе життя. 

Ладна б я кожен день тебе бачить і чути, 

І кохати, й творити, і сваритись під час, 

І в обіймах твоїх я б хотіла побути… 

Ти ж приходиш так рідко до мене у снах. 

Тебе дітки твої перегнали роками, 

І онуки ростуть як гриби по дощу. 

Ну, а я їм тепер і за батька й за маму… 

Тяжко, милий, та в Бога я сили прошу. 

Все, що маю від тебе – портрет похоронний. 

Пильно дивишся з нього ти в очі мої. 

У глибокому задумі зведені брови, 

Погляд ніжний, спокійний і трохи сумний. 

Я не знаю, як в вашому світі живеться. 

Побажати не знаю, що можна тобі. 

То скажу так як в нас, на сім світі, ведеться: 

Будь щасливий в незнаному нами житті. 

Минув час. І знову доля подарувала їй кохання,тому що така чудова жінка не має права бути самотньою. І все здавалося добре, родинне вогнище знов спалахнуло яскравим вогнем. З Миколою Володимировичем прожили разом 35 років, але… 

Ты так внезапно сразу занемог. 

Тебя вдруг очень одолела слабость. 

Никто из нас и допустить не мог, 

Что у тебя внутри такая гадость. 

Старуха-смерть с косою за спиной, 

Как страж, у изголовья встала. 

И забрала тебя в тот мир иной, 

И в нашей жизни в миг тебя не стало. 

2017 – ювілейний рік для Лариси Василівни Демидченко-Маслюк. Багато теплих слів було висловлено на сторінках нашої районної газети « Колос» від колег та друзів 

Ночной разговор 

Закончились уроки. Тишина. 

Последние пылинки оседают 

С минуты этой и до самого утра.

 Все школьные предметы оживают. 

Вздыхает парта, чуточку скрипя

- О как меня сегодня истолкали, 

Все ерзали по мне до часу дня, 

Ногами постоянно все болтали 

Вы посмотрите на мое лицо 

– Это работа Оли с Ваней. 

Они решили – я черновичок, 

Примеры на лице моем решали. 

Тут обозвалась школьная доска

- Да, жизнь твоя не сладка, 

Ты думаешь мне легче, вот тоска, 

Когда любого школьника рука 

Лицо мне вытирает грязной тряпкой. 

А тряпка встрепенулась: «Горе мне 

Вы посмотрите на кого похожа, 

Ведь у меня на шее, на спине

 Совсем засохла, истрепалась кожа». 

Вдруг пропищал кусочек мела 

Откуда-то из под стола: 

«Я возмущен, как только смела 

Со мной так обращаться детвора. 

Я был красивый, стройный малый, 

Я так гордился белизной своей.

 Мной на доске решали и писали 

И вот вам результат – лежу на дне». 

Вот так шептались в классе до утра, 

Свою тоску друг другу изливали. 

А была б песенка совсем не та, 

Когда б ребята это услыхали. 

И Оля с Ваней парту бы жалели, 

Дежурный тряпку полоскал с утра,

Доска б от чистоты блестела 

И мел бы не валялся у стола 

Зустріч з дитинством 

Хата під горою, 

Стежка кам’яниста, 

Вишні на деревах – 

Червоне намисто. 

Тут дівчам ходила Босими ногами. 

Сонце вдень світило, 

Зіроньки ночами Річечка вузенька, 

Вода в ній холодна. 

А я молоденька 

Щастям повноводна. 

Гора Кармелюка, 

Зліва над рікою, 

Пролісками рясно 

Вкрилася весною. 

Таке все красиве, 

Рідне аж до болю… 

А я уже сива Стою над водою. 

Годинник час лічить. 

Роки пролітають. 

А сонечко світить І зіроньки сяють. 

Лідії Кіндратівни Лигун ( на день народження) 

Така як всі 

Звичайна, мила, чарівна. 

Чудовий спів і усмішка бува мадонни. 

Ти то весела, то сумна, 

Вся на виду, як лінії долоні. 

І в той же час Ти не така, як всі. 

Господь тебе благословив провидицею. 

Другій би не приснилось і у сні, 

Так написати про село з криницею. 

Рядки лягають на папері влад, 

Слова такі палкі та ніжні. 

І виростає віршів твоїх сад, 

На радість нам і за твою вірність. 

Тож будь здорова довгі ще роки. 

Пиши, твори про нас, життя, природу 

З людьми будь завжди залюбки, 

І бережи себе і свою вроду. 

За вірність людям, дому і сім’ї, 

За вірність саду, полю і калині. 

Спасибі богу, що на цій землі 

Живуть такі як ти: звичайні й особливі люди.