Шматко (Волинська) Євдокія Петрівна народилася 28 квітня 1925 року на хуторі Гай, Драбівського району (нині Золотоніський район) Черкаської області.
Її батько, Волинський Петро Захарович, загинув під час Другої світової війни в жовтні 1943 року.
Мати, Меланія Семенівна, тяжко працювала в полі, щоб прогодувати сім’ю, і бабуся згадувала, що їй також доводилося багато допомагати матері з раннього віку, виконуючи важку роботу по господарству та в полі.
Незважаючи на складні життєві обставини, вона вирішила здобути освіту, щоб уникнути такої тяжкої долі.
Євдокія закінчила 7 класів, навчаючись у сусідньому селі Контакузівка Черкаської області.
Однак під час війни, у травні 1943 року, у віці 18 років, Євдокія була вивезена до Німеччини в місто Фельтен, де працювала на кафельному заводі. Після двох років примусової праці, у 1945 році, її звільнили.
Після повернення додому вона вирішила стати вчителем, вступивши до педагогічного училища в місті Золотоноша Черкаської області, яке закінчила в 1948 році.
Після завершення навчання за розподілом її направили до села Добровольчеське Запорізької області, де вона почала працювати вчителем 1–3 класів із серпня 1948 року. У цьому селі вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Павлом, і 28 вересня 1951 року вони одружилися.
Переїхавши до села Чкалове, її перевели до місцевої школи, де з серпня 1951 року вона працювала вчителем молодших класів і залишалася на цій посаді рівно 30 років, до 1981 року.
Після виходу на пенсію Євдокія продовжила працювати. З вересня 1981 року вона почала роботу в Чкаловському шкільному інтернаті, де пропрацювала до самого його закриття в 1986 році.
Євдокія разом із чоловіком прожили довге й гарне життя, виростивши сина. У квітні 1994 року вона поховала свого чоловіка, а ще через 10 років, у червні 2004 року, у віці 79 років, відійшла у вічність і сама.
Пам’ятаю, як незадовго до цього ми з бабусею переглядали її старі фотографії. Вона з легким сумом згадувала, якою молодою та гарною була тоді. Такі моменти назавжди залишаться в моїй пам’яті як теплі спогади про неї, яка попри всі труднощі та випробування прожила гідне й достойне життя.