Шматко Євдокія Петрівна

Шматко (Волинська) Євдокія Петрівна народилася 28 квітня 1925 року на хуторі Гай, Драбівського району (нині Золотоніський район) Черкаської області.

Її батько, Волинський Петро Захарович, загинув під час Другої світової війни в жовтні 1943 року.

Мати, Меланія Семенівна, тяжко працювала в полі, щоб прогодувати сім’ю, і бабуся згадувала, що їй також доводилося багато допомагати матері з раннього віку, виконуючи важку роботу по господарству та в полі.

Незважаючи на складні життєві обставини, вона вирішила здобути освіту, щоб уникнути такої тяжкої долі.

Євдокія закінчила 7 класів, навчаючись у сусідньому селі Контакузівка Черкаської області.

Однак під час війни, у травні 1943 року, у віці 18 років, Євдокія була вивезена до Німеччини в місто Фельтен, де працювала на кафельному заводі. Після двох років примусової праці, у 1945 році, її звільнили.

Після повернення додому вона вирішила стати вчителем, вступивши до педагогічного училища в місті Золотоноша Черкаської області, яке закінчила в 1948 році.

Після завершення навчання за розподілом її направили до села Добровольчеське Запорізької області, де вона почала працювати вчителем 1–3 класів із серпня 1948 року. У цьому селі вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Павлом, і 28 вересня 1951 року вони одружилися.

Переїхавши до села Чкалове, її перевели до місцевої школи, де з серпня 1951 року вона працювала вчителем молодших класів і залишалася на цій посаді рівно 30 років, до 1981 року.

Після виходу на пенсію Євдокія продовжила працювати. З вересня 1981 року вона почала роботу в Чкаловському шкільному інтернаті, де пропрацювала до самого його закриття в 1986 році.

Євдокія разом із чоловіком прожили довге й гарне життя, виростивши сина. У квітні 1994 року вона поховала свого чоловіка, а ще через 10 років, у червні 2004 року, у віці 79 років, відійшла у вічність і сама.

Пам’ятаю, як незадовго до цього ми з бабусею переглядали її старі фотографії. Вона з легким сумом згадувала, якою молодою та гарною була тоді. Такі моменти назавжди залишаться в моїй пам’яті як теплі спогади про неї, яка попри всі труднощі та випробування прожила гідне й достойне життя.