Професія вчителя, педагога, вихователя – це одна з тих найважчих діяльностей у суспільстві, яка зачіпає фізичний, особистісний і духовний аспект. Педагог живе в кожній професії, бо саме з нього все починається. Він дає те підгрунтя, на якому з несвідомого першокласника виросте майбутній професор, академік, лікар, будівельник, військовий, вчитель.
Отже, вчителі – це ті люди, які впливають на процес становлення особистості в більшій мірі, ніж представники інших професій.
Мене навчали мудрі, хороші вчителі. Саме вони в моєму дитячому серці запалили вогник, який перейшов у полум'я крилатої мрії, – стати вчителем, стати такою, як вони - мої рідні наставники.
Одним із таких прикладів педагогів для мене був і є Трошин Олександр Павлович. 49 років педагогічної діяльності, з них 35 років на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи. Це про нього можна сказати: він любив свій предмет - біологію, любив самих учнів, жив їхнім життям і був не випадковою людиною в своїй професії. Він був вимогливим і чуйним, вмів співчувати й співпереживати, пропускаючи шкільне життя через себе, свої емоції, залишаючись небайдужим.
Народився Олександр Павлович 25 квітня 1935 року в Нижніх Сірогозах Херсонської області. В 1936 році сім'я переїхала до села Гаврилівка (Чкалове). Більшу частину життя Саша Трошин разом зі своїм меншим братом Анатолієм і сестрою Валею виховувалися лише мамою. В селі говорили, що Ганна (так звали маму Олександра Павловича) сама зуміла виростити та виховати таких чудових дітей, дала їм освіту. Брат, як і Олександр Павлович, обрав професію вчителя, а сестра працювала диспетчером на залізничній станції у м. Мелітополі.
Шкільні роки були важкими для Олександра Павловича, як і для більшості дітей повоєнного часу, та величезне бажання вчитися давало наснагу і домінувало над всіма труднощами.
В 1954 році Олександр Трошин, випускник Чкаловської середньої школи, отримує атестат зрілості, в якому лише декілька четвірок, всі інші - п'ятірки. Влітку працював помічником комбайнера. З 1 вересня запросили до школи викладати креслення та фізичну культуру в молодших класах. В школі пропрацював недовго, бо в листопаді 1954 року пішов служити до лав Радянської Армії.
Служив у Німецькій Демократичній Республіці 3 роки. Закінчив службу у званні старшини. В 1957 році демобілізувався. За зразкову службу мав направлення до Ленінградського воєнного училища, але вступна кампанія вже закінчилася і Олександр Павлович повернувся працювати до рідної школи. В 1958 році вступив на заочне відділення Мелітопольського державного педагогічного інституту за спеціальністю «Біологія».
В листопаді 1958 року одружився. Через рік, в 1959 році, народився син Геннадій, а в 1966 році - дочка Інна. Разом зі своєю дружиною Аллою Іванівною прожили 57 щасливих сімейних років: добросовісно працювали, ростили дітей, для багатьох були прикладом сімейного життя. Діти продовжили вчительську династію. Закінчили Мелітопольський педагогічний інститут, працюють у школі вчителями. Двоє із трьох онуків теж мають педагогічну освіту. Зараз син живе і працює в Криму директором школи.
21 листопада 2016 року Олександр Павлович після довготривалої хвороби помер. Здається, звичайна біографія звичайного вчителя, та перед очима виникає образ людини, з якою можна було поговорити не лише про систему травлення, тичинки, домінантні та рецесивні гени, а й про свої бажання, злети і падіння.
Як же оцінити те, що пізнано, зроблено, вкладено в своїх учнів? Кількістю нагород? Напевно, і ними теж (Олександр Павлович – «Відмінник освіти»), але головні критерії для оцінок в іншому. У тому, що дозволило комусь із підопічних стати впевненішими в собі, що дозволило відчути в житті своє покликання.
Випадкові люди дуже рідко затримуються в професії вчителя. Я вважаю, що не кожна людина може бути педагогом, так як ця професія вимагає колосальної та клопіткої праці, саможертовності, величезного терпіння, любові до дітей та непідкупного інтересу до своєї роботи. Тому важко переоцінити заслуги талановитого педагога, який відкриває перед дитиною двері у світ знань, впливає на формування її життєвої позиції та пріоритетів, закладає грунтовні основи її майбутнього.
Л. Романенко директор КЗ «Чкаловська ЗОШ І-ІІІ ступенів»