Очерк Пархоменко

У 1917 році робітники і селяни скинули поміщиків. Було скинуто царя.

Чутка про скинення царя Миколи Олександровича розповсюдилась по всій Русі і дійшла до с. Гаврилівки. В село приїхали військові представники. Вони зібрали сходку на площі біля церкви, де зараз школа і розповіли, що буде радянська влада. Оратором був Міщенко Андрій Іванович. Він розповідав про Радянську владу, про фабрики, заводи й землю які належатимуть робітникам і селянам. Бідняки були раді, але були й там незадовленні сходкою села. Особливо куркулі Назаренко, Шкіндер та інші. Після мітингу із церкви був виклаканий хор, який співав «Інтернаціонал». Багато люде не знали пісні, але співали всі. Після мітингу почали ділити землю. На кожного їдака давали по 2 гектари землі. Поділ проводив Міщенко.А.І. Землю ділили не тільки на хлопців, але й на дівчат. Хоч землю і поділили але селяни боялися на ній сіяти, тому що куркулі погрожували бідним людям. 25 грудня 1917 року у селі Веселе організувався волревком в кількості 32 чоловік. В тому ж місяці в с.Гаврилівка організувася ревком. Голова ревкому Назаренко Павло Семенович. Члени ревкому Міщенко А.І., Шкіндер Яків, Любарський Митрофан, Поправка Назар, Чуб Потап. Існував ревком недовго. У березні 1918 року коли прийшли німці ревком було ліквідовано. Розпочалась громадянська війна. Німці забрали хліб, м’ясо та інші продукти. У мелітополі стояв полк, яким командував генерал Тілло. Генерал Тілло об’явив мобілізацію. Люди почали виступати проти німців. Вони виходили з вилами ….ками та іншими сільськогосподарськими знаряддями. В с. Гаврилівка був організований ревштаб, в який входили Поправко Назар, Заплюйсвічко Охрім, Шалін.

Банди Юденича, Махна і інші розгулювали по країні. Ішла жорстока боротьба. В с. Гаврилівці стояла банда Шкуро, яка чинила самосуд над людьми. Вони вбили Стародуба Архіпа, який лежав хворий на тіф, а також Клепача Трохима Павловича, який відстав від Червоної Армії і наздогоняв її. Він заїхав у рідне село щоб побачитись з своєю сім’єю. Але в селі стояв загін Шкуро. А Клепача довелось сховати в жито. Коли почали бити матір і жінку, він не витримав і вийшов із схованки. Бандити схопили Клепача, прикладом розбили голову і стали жорстоко знущатись над ним. Привезли Клепача на площу коло церкви. На кладовищі повиривали хрести і клали їх на купу. А потім підпалили. Клепача прив’язали за шию канатом і тягали по хрестах які горіли. Потім повісили на зробленій перекладені. На страту чеченці гнали бігом всих людей села і били їх нагайками. На площі було зігнано 1000 чоловік, яких після страти Клепача жорстоко побили. Назаренка Полікарпа який зустрічав бандитів хлібом-сіллю, побили першого, дали йому 25 .. мангалів.. Замковий Омелько, в якого було 2 сини в кадетах одержав 25 шамполів.

Ось що розповідає про події громадянської війн учасник її з 1918-1922 р:

«До Великої Жовтневої революції я перебував на службі в царській армії кулеметником. Події 1917 року поклали початок нової ери. В Росії перемогла радянська влада, а на Україні в цей час панувала Центральна Рада, яка виражала владу поміщиків, капіталістів, а також сприяла вторгненню німецьких загарбників на Україну.

В цей час в армії відбувались заміни. Більшість солдатів виходців із бідних селян, залишали фронт і повертались додому. Вони створювали загони, які боролися за встановлення Радянської влади на України.

Я повернувся в село в березні 1916 року. У нашому селі, також створився загін проти білих банд. У цьому загоні я був кулеметником на кулеметі «Максим». Загін був ще малоозброєний, постачань не було.

Ми рішили напасти на хутори – нині радгосп «Червоний партизан», в яких було багато білих бандитів та місцевих німців. Наш задум було успішно виконано, у нас появилася зброя.

Минуло небагато часу, як ми почули, що діє недалеко від нас загін Зубкова, який уже нараховував 500 чоловік. Загін Зубкова зробив походи на хутори – нині село Дем’янівку, Чеховка і інші, і після запеклого бою повернулись в с. Корніївку і там залишились перепочити. До нього приєднались жителі навколишніх сіл. Білі банди зібрали свої сили і напали на загін Зубкова. Загін був розбитий, а сам Зубков з невеликою кількістю кавалеристів зміг вирватись з села Корніївка і залишився живим. Проти білих банд у Білозерці діяв загін, яким командував Чайка. Наш загін з’єднався  з загоном Чайки. Разом ми виступили проти генерала Тілло, який йшов з Мелітополя. Загін генерала м переважав як кількістю, так і тим, що був добре озброєний. Сили наші були нерівні і після запеклого бою нам довелось відступити на с. Малу Білозерку, Балку і у плавні.

Через деякий час, зібравшись з силами вирушив загін на Велику Білозерку, потім на с. Піскошено. Загін ще не з’эднався з регулярними частинами Червоноъ Армії. З с. Піскошено наш загін вирушив на с. Корніївку, а потім в Херсонщину.

Довгий час нам довелось в тяжких умовах вести боротьбу з білими. Ми не з’эдналися з регулярними частинами Червоної Армії. В боротьбі з ворогом загинули Назаренко Павло, Трошин І.Ф., Свириденко І.П., Клипач І.П. якого бандити спалили. Бійці Міщенко Г., Бабич Захарій Максимович, Трошин Іван та інші були поховані на братській могилі у парку, яким пізніше побудовано пам’ятник.

У 1917 році Галенко Григорій Федорович який жив у селі також вступив в ряди Червоної гвардії. Він служив у частині де командиров був Безсонов. З цим загоном пішов Галенко громити поміщика  Міщенко Григорія, що жив на хуторі Мищенський. Попав Галенко у полон і просидів у тюрмі м. Мелітополя 8 місяців. Був приговорений до смертного покарання, але втік до партизанів і залишився німий. Перший особий загін Мойсеєнка, в який попав т. Галенко пройшов з боями від Білозерки до Керченського перешийку. На своєму шляху громили поміщиків та білогвардійців в с. Корніївці, Гаврилівці, Веселій, Шульгівці (тепер с. Новомиколаївка), в м. Мелітополі та ін. З Керченського перешийку загін підійшов з боями до Грестлаво. В Грестлаво загін Моісеєнко був перейменований в 520 гвардіійський особливий ескадрон.

В цьому загоні Голенко прослужив до 1920 року. В січні 1920 року під Заборем Київської області він був поранений і контужений після чого потрапив до госпіталю. В госпіталі пробув 2 місяці, після чого Галенко вступив в загін по боротьбі з бандитизмом при Мелітопольському ЧК і прослужив до 1922 року. У 1922 році в листопаді місяці Галенко захворів і не працював до 1924 року. У 1924 році він вступив в комуну «Авангард» де працював до 1929 року. А в 1929 році вступив до колгоспу «Червоний Жовтень» в с. Гаврилівці де працював до 1941 року. Зараз тов. Галенко живе у місті Запоріжжі.

ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ

Докорінно змінилась обстановка в селі після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Наприкінці грудня 1917 року до Гаврилівки прибули представники повітової Ради селянських депутатів з Мелітополя та Веселівського волосного ревкому. На сільській сходці зачитали рішення повітової Ради про встановлення Радянської влади в усіх селах повіту, оголосили декрети Радянського уряду про мир і землю. Гаврилівці одностайно підтримали створення у Веселому волосного ревкому і тут же обрали сільський ревком, головою якого став колишній фронтовик, місцевий селянин С. І. Романенко, членами — селяни Л. І. Міщенко, Г. Г. Чеверда, К. С. Чичкань. Ревком одразу приступив до здійснення ленінського Декрету про землю та організації супряги бідняцьких господарств для проведення сівби.

У квітні 1918 року, коли кайзерівські війська захопили село, ревком пішов у підпілля, звідки керував боротьбою селян проти окупантів та їх буржуазно-націоналістичних найманців. Окупанти чинили грабежі й насильства. Реквізовані у селян хліб, майно і худобу вони відправляли до Німеччини. Невдовзі в Гаврилівці нелегально був створений повстанський загін, якого очолив більшовик Д. С. Кириленко. Начальником штабу загону став комуніст О. Д. Заплюйсвічка.

Восени 1918 року австро-німецькі окупанти залишили село. Ревком, вийшовши з підпілля, продовжував формувати партизанський загін. У січні 1919 року, коли село захопили білогвардійські частини генерала Тілло, партизани з’єдналися з Михайлівським та іншими партизанськими загонами і взяли участь у героїчній обороні Михайлівни від білогвардійців.

У середині лютого 1919 року частини Червоної Армії з групи П. Ю. Дибенка визволили село від денікінців. Тоді ж гаврилівський партизанський загін влився до складу Першого українського полку 2-ї бригади Задніпровської радянської дивізії. Члени ревкому, що повернулись до Гаврилівки, займалися поповненням добровільцями Першого українського полку, збиранням продовольства для Червоної Армії і голодуючих міст півночі Росії.

Та мирний час тривав недовго. На початку липня Гаврилівну знову захопили денікінці. Вони знущалися над радянськими активістами та сім’ями червоноармійців, намагалися провести мобілізацію до білої армії. Але більшість чоловіків призовного віку втекла до дніпровських плавнів і там переховувалась до визволення села. На початку січня 1920 року під ударами частин 46-ї стрілецької дивізії Червоної Армії білогвардійці залишили село.

Після визволення села від денікінців Веселівський волревком допоміг створити в Гаврилівці сільревком, який відразу приступив до виконання продрозверстки та організації допомоги червоноармійським і бідняцьким родинам. Але 10 червня село захопили врангелівці. Протягом другої половини серпня частини Другої Кінної армії вели безперервні бої з ворогом в районі села, воно кілька разів переходило з рук у руки; остаточно село визволене від білогвардійців частинами 88-ї бригади 4-ї армії Південного фронту 31 жовтня 1920 року.

Багато вихідців з Гаврилівки виявили мужність і героїзм у боях з контрреволюцією на фронтах громадянської війни та в боротьбі за встановлення і зміцнення Радянської влади в рідному селі. Серед тих, хто загинув,— Д. С. Кириленко, О. Д. Заплюйсвічка, Т. П. Клепач, 3. М. Бабич, Г. І. Міщенко й інші. В селі свято шанують їх пам’ять. Вони поховані в братській могилі в центрі села, де нині насаджено парк.

Після визволення села від врангелівців Веселівський волревком на початку листопада 1920 року допоміг створити сільревком на чолі з комуністом С. І. Романенком. Ревком допоміг бідноті в організації 25 листопада того ж року комітету незаможних селян, головою якого обрали колишнього партизана А. Ю. Середу.

Великою подією в селі стало створення 22 грудня 1920 року партійного осередку, який очолив голова ревкому С. І. Романенко. Партосередок, ревком, КНС організували продовольчу допомогу сім’ям червоноармійців та супрягу бідняцьких господарств для проведення оранки й сівби. Поряд з цим, вони розгорнули підготовку до виборів сільської Ради, які відбулися на початку лютого 1921 року. Головою сільради обрали колишнього члена ревкому Л. І. Міщенка. Невдовзі приступила до виконання своїх обов’язків народна міліція у складі М. X. Любарського, Є. Г. Шкиндара і П. О. Чуба.

Партосередок, сільрада й КНС повели рішучу боротьбу з куркулями. Вилучивши в них надлишки хліба, село успішно виконало продовольчу розверстку. Одночасно було організовано збирання коштів та продовольства для робітників Донбасу і робітничих центрів півночі країни. Глитаї чинили шалений опір заходам Радянської влади. В серпні 1921 року вони вбили агента веселівського волосного продовольчого комітету Ляха. Зусиллями народної міліції та активу КНС бандитів було знешкоджено.

Труднощі відбудовного періоду ускладнились неврожаєм, у селі почався голод. Наприкінці серпня 1921 року на 2-му волосному з’їзді представників комнезамів створено комітет допомоги голодуючим. При допомозі сільських КНС, у т. ч. й гаврилівського, зібрано для голодуючих 110 голів худоби, 14 овець, 32 пуди сала і смальцю, 56 пудів олії, 198 пудів соняшника та борошна. Третину цього продовольства зібрали в Гаврилівці. Партосередок, сільрада та щойно створена комсомольська організація потурбувались також про долю дітей-сиріт. Понад 40 дітей влаштували до сільського дитячого будинку. Для решти — відкрили їдальню, допомогли продуктами.

Наприкінці 1921 року з ініціативи КНС у селі створено споживчий кооператив, який надавав селянам кредити і напрокат — сільськогосподарський інвентар.

Великі труднощі в селі виникли весною 1922 року. Через нестачу кормів загинула значна кількість коней та іншої худоби, обмаль було посівного матеріалу.

ИСТОРИЯ ГОРОДОВ И СЕЛ

После свержения самодержавия в феврале 1917 г. надежды крестьян на мир и землю, улучшение своего экономического положения не оправдались.

Коренные преобразования начались в селе только после победы Великой Октябрьской социалистической революции. В конце декабря 1917 г. в Гавриловку прибыли представители уездного Совета крестьянских депутатов из Мелитополя и Веселовского волостного ревкома. На сельской сходке они объявили об установлении Советской власти во всех селах уезда, а также декреты Советского правительства о мире и земле. Гавриловцы единодушно поддержали создание Веселовского волостного ревкома и сразу же избрали сельский ревком, председателем которого стал/251/ бывший фронтовик, местный крестьянин С. И. Романенко. Ревком незамедлительно приступил к осуществлению ленинского Декрета о земле и организации супряги бедняцких хозяйств для проведения сева [660, л. 22]. Но в середине апреля 1918 г. кайзеровские войска захватили село. Захватчики отбирали у крестьян хлеб, имущество, скот и отправляли в Германию. Ревком из подполья направлял борьбу крестьян против оккупантов. Вскоре в Гавриловке был создан партизанский отряд во главе с большевиком Д. С. Кириленко. Начальником штаба отряда стал коммунист О. Д. Заплюйсвичка [1083, л. 3; 1084, л. 25; 1085, л. 4; 1086, л. 1—17]. Отряд отбивал у интервентов обозы с хлебом и скотом. В октябре 1918 г. германо-австрийские войска оставили Гавриловку. Ревком, выйдя из подполья, продолжал пополнять партизанский отряд новыми бойцами для борьбы с врагами Советской власти. В январе 1919 г., когда село заняли белогвардейские части генерала Тилло, партизаны соединились с Михайловским и другими партизанскими отрядами и приняли участие в обороне Михайловки от белогвардейцев. В середине февраля 1919 г. части Красной Армии освободили село от деникинцев. Тогда же Гавриловский партизанский отряд влился в состав 1-го Украинского полка 2-й бригады 1-й Заднепровской дивизии.

Однако мирное время длилось недолго. В начале июля Гавриловку снова захватили деникинцы. Они издевались над советскими активистами и семьями красноармейцев, пытались провести мобилизацию в белую армию, но безуспешно: мужчины призывного возраста скрывались в днепровских плавнях до освобождения села. В начале января 1920 г. под ударами частей 46-й стрелковой дивизии Красной Армии белогвардейцы оставили Гавриловку. После освобождения села Гавриловский сельревком приступил к выполнению продразверстки и организации помощи красноармейским и бедняцким семьям. Но 10 июня село захватили врангелевцы. На протяжении второй половины августа части 2-й Конной армии вели близ Гавриловки ожесточенные бои с врагом. Село несколько раз переходило из рук в руки и окончательно было освобождено от белогвардейцев бойцами 88-й бригады 4-й армии Южного фронта 31 октября 1920 года [406, л. 6, 7; 409, л. 15; 1460, с. 686, 689].

В борьбе за установление и укрепление Советской власти в родном селе и в боях с контрреволюцией многие гавриловцы проявили мужество и героизм. Смертью храбрых пали Д. С. Кириленко, О. Д. Заплюйсвичка, Т. П. Клепач, З. М. Бабич, Г. И. Мищенко и др. Они похоронены в братской могиле в центре села. Земляки свято чтут их память.

В ноябре 1920 г. сельревком помог бедноте организовать комитет незаможных селян, председателем которого избрали бывшего партизана А. Ю. Середу. В конце декабря того же года была создана партийная ячейка, которую возглавил председатель ревкома С. И. Романенко. Партячейка, ревком, КНС организовали продовольственную помощь семьям красноармейцев и супрягу бедняцких хозяйств для проведения вспашки и сева. Наряду с этим они занимались подготовкой к выборам сельского Совета, состоявшимся в феврале следующего года. Вскоре в Гавриловке была организована группа содействия рабоче-крестьянской инспекции, в состав которой входили М. Ф. Любарский, Е. Г. Шкиндар, П. Е. Чуб [1210, л. 16, 23, 36, 53; 1215]. Органы Советской власти повели решительную борьбу с кулаками. Изъяв у них излишки хлеба, село успешно выполнило продразверстку. Одновременно был организован сбор средств и продовольствия для трудящихся Донбасса и рабочих центров севера страны. 24 июля 1921 г. состоялся волостной съезд Советов совместно с КНС, на котором утвердили решение об изъятии излишков хлеба у кулаков, обеспечении засева озимых [1313, л. 341]. Богатеи оказывали яростное сопротивление мероприятиям Советской власти. Они убили агента веселовского волостного продовольственного комитета Ляха. Вскоре общими усилиями народной милиции и актива КНС с бандитизмом было покончено [490, л. 6; 491, л. 57]. Трудности восстановительного периода усложнились неурожаем. В конце августа 1921 г. на 2-м волостном съезде представителей комнезамов был создан комитет помощи голодающим. С помощью КНС, в т. ч. и Гавриловского, для голодающих выделили 124 головы крупного рогатого скота и овец, 32 пуда сала и жира, 56 пудов растительного масла, 198 пудов подсолнечника и муки. Треть этого продовольствия собрана в Гавриловке. Партячейка, сельский Совет и созданная в августе 1921 г. комсомольская ячейка побеспокоились также о судьбе сирот, устроив свыше 40 детей в сельский детский дом. Для остальных открыли столовую, обеспечив продуктами [1271, л. 10, 25]. В конце 1921 г. по инициативе КНС в селе был создан потребительский кооператив, который предоставлял крестьянам кредиты, организовал прокатный пункт сельскохозяйственного инвентаря [489, л. 53].

Очень трудной оказалась весна 1922 г. Из-за недостатка кормов падал скот, не хватало посевного материала. Комнезам добился государственного семенного займа, организовал супрягу и комитет взаимопомощи, осенью того же года преобразованный в кредитное товарищество. Принятые меры позволили засеять большую часть земли.

декабрь 1917 - прибыли представители

Был создан Веселовский ревком и сельский ревком - глава бывший фронтовик С.И. Романенко

Середина апреля 1- октябрь 1918 г. - село занимали кайзеровский войска.

В Гавриловке был создан партизанский отряд во главе с большевиком Д. С. Кириленко. Начальником штаба отряда стал коммунист О. Д. Заплюйсвичка

Январь - середина февраля 1919 -  село занимали белогвардейцы, войска генерала Тилло

Июль 1919-начало января 1920 - занимали деникинцы

ПОХОВАНІ В МЕМОРІАЛІ (НАПИС НА МЕМОРІАЛІ):

Клепач Трохим Павлович (за метрикою погиб 05.07.1919 повешен 22 роки)

Міщенко Василь Григорович ( по метрике умер 23.03.1919, на поле брани, 21 год)

Міщенко Гнат Іванович

Свириденко Іван Васильович  (по метрике умер 22.02.1919, повешен, 21 год)

Трошин Іван Фокович (по метрике умер 23.03.1919, на поле брани, 21 год)

МАЮТЬ БУТИ ПОХОВАНІ В МЕМОРІАЛІ (ІНШІ ДЖЕРЕЛА):

Бабич Захарий Максимович 

загинув , похований на меморіалі (джерело - нарис Пархоменко)

Кириленко Д.С. 

глава партизанского отряда, погиб, похоронен в мемориале (джерело - нарис "Історія міст і сіл")

Заплюйсвичко Охрім. Д. 

начальник штаба партизанского отряда, коммунист, погиб, похоронен в мемориале (джерело - нарис "Історія міст і сіл")

ІНШІ ЗАГИБЛИ

Назаренко Павло Семенович - загинув, голова ревкому (джерело: нарис Пархоменко)

СТАРОДУБ АРХИП СЕРГЕЕВИЧ  - вспоминается у прахоменко, по метрике 16.12.1919 – УБИТ (23 ГОДА)

ШКИНДЕР ЯКОВ МИХАЙЛОВИЧ – член ревкому, загинув 06.07.1919 (38ЛЕТ, убит)

БАБИЧ ЗАХАРИЙ ДАНИЛОВИЧ – вспоминается у Пархоменко но неправильно отчество указано Максимович, по метрике 09.06.1919 УБИТ НА ПОЛЕ БРАНИ (20 ЛЕТ)

НАЗАРЕНКО ВАСИЛИЙ ФИЛИППОВИЧ – 17.12.1919 УБИТ (22 ГОДА), упоминаетя у Пархоменко только с именем Павло

ИЗ МЕТРИК

СОРОКА ЕВСТАФИЙ – 22.02.1919, убит от раны, 25 лет, менчикуровский крестьянин

ЛОБАЧ ИВАН КАЛЕНИКОВИЧ  - 26.12.1919, ПОХОРОНЕН ЧЕРЕЗ 2 НЕДЕЛИ, УБИТ ЗЛОУМЫШЛЕННИКАМИ

ЗА ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ:

Галенко Григорій Федорович 

Романенко С.И.

Міщенко Андрій Іванович, -  Члени ревкому

Любарський Митрофан Хомович,  Члени ревкому

Поправка Назар,  Члени ревкому

Чуб Потап. Члени ревкому

Шалін.

Середа А.Ю. - бывший красный партизан, в 1920 году был избран председателем только что созданного КНС.

Міщенко Л. І. , - член ревкома по версии Истории городов

Чеверда Г. Г. , - член ревкома по версии Истории городов

Чичкань К. С. - член ревкома по версии Истории городов

НАРОДНА МІЛІЦІЯ 1918

М. X. Любарського,

Є. Г. Шкиндара

П. О. Чуба.

А. Ю. Середу.

КРАСНЫЕ ПАРТИЗАНЫ ГРАЖДАНСКОЙ ВОЙНЫ: 

• Чуб Семен Евдокимович - был помещен в Мелтопольскую тюрьму во время оккупации немцев во второй мировой,откуда не вернулся. Галенко говорил, что Чуб был оставлено в тюрьме  и дальнейшая его судьба неизвестна

• Бехтір Гаврило Прокопович (

• Ємець Олексій Савович

• Кривко Иван Харитонович - как красного партизана поместили в Мелитополь. По словам Галенко Кривко был оставлен в Мелитополе, и его дальнейшая судьба неизвестна

• Галенко Григорий Фомич (1898 г.р.) -  как красного партизана поместили в Мелитополь. Был инвалид 1-ой группы, характер и время увечья неизвестны. Во время немецкой оккупации был арестован как красный партизан гражданской войны и отправлен в концлагерь в город Севастополь, где и был освобожден Советскими войсками.

• Антоненко -  как красного партизана поместили в Мелитополь. Был отправлен в концлагерь в Севастополь ( с Галенко и Помазан)

• Помазан -  как красного партизана поместили в Мелитополь. Был отправлен в концлагерь в Севастополь (с Галенко и Антоненко)

• Прихідько Андрій Демянови (28.08.1899 р.н.)

• Макаренко Федот Иванович (1898 гр.) -арестован в марте 1943,. доставлен в Веселое, откуда отправлен в Мелтопольскую тюрьму

• Назаренко Павло Павлович 

• Стародуб Архип Сергійович 

• Шмыголь Константин Остапович - арестован в марте 1943(вместе с Макаренко),. доставлен в Веселое, откуда отправлен в Мелтопольскую тюрьму

• Шкіндер Данило Максимович (16.12.1902 р.н)